Світ крізь об’єктив Олександра Харвата

Завжди прагну знайти щось особливе

- Пане Олександре, фотолюбителів є багато, але професіоналами стають не всі. Яким чином фотографія стала для Вас чимось більшим, ніж просто хобі?

- Фотографією я цікавився з дитинства. Крім того, вчився у музичній школі, закінчив Рівненську художню школу. Думав, що буду художником, брав участь у виставках. Багато років працював художником-оформлювачем. Фотографією ж займався, але не професійно. Потім моє життя кардинально змінилося - 12 років я пропрацював у правоохоронних органах (мабуть, цьому посприяли книжки, фільми, - романтика, одним словом). Допрацював до начальника відділу з боротьби із організованою злочинністю та корупцією, наразі - майор міліції у відставці. Десять років прожив у Росії. Повернувся додому у 1998-му році. Побував на кількох виставках, поспілкувався з фотохудожниками. А з 1999 року й сам став членом Національної Спілки фотохудожників України. Створив клуб “Простір фото”, який діє при Рівненському міському Будинку культури.

- То що ж для Вас фотографія?

- Фотографія для мене - і робота, і мистецтво.

- Коли відбулася Ваша перша персональна виставка?

- Моя перша персональна виставка відбулася у 2001 році. Називалася вона “Від Парижу до Сіднея. Подорожні нотатки”. Я тоді брав участь у марафоні Олімпійських ігор “Париж-Москва-Сідней” (марафонський біг - одне із захоплень О. Харвата, - авт.). Побував у Австралії, Казахстані, Німеччині та інших країнах. Тож бачив багато цікавого. Виставка стала своєрідним підсумком. Після цього проекту я вже не вагався, який шлях обрати.

- Що найбільше любите знімати?

- Для мене головне, щоб було цікаво. Завжди прагну знайти щось особливе: незвичайний погляд або нестандартне рішення. Я не прихильник комп’ютерних фото. Взагалі, люблю знімати природу, пейзаж, а особливо - дітей у репортажі (саме дітям були присвячені мої чотири виставки).

- У Вас є улюблені роботи?

- Звісно. Одна з них - “Майбутня зірка футболу” (2000 р.). Коли я був у Парижі (брав участь у марафоні, - авт.), спостерігав, як маленький темношкірий хлопчик грався з м’ячиком. Його мама побачила, що я фотографую, і заборонила мені знімати. Навіть гроші пропонував, але це не допомогло. Все ж таки вдалося зафіксувати цікавий момент: мить удару по м’ячу. “Живий” кадр вийшов! Найкращі фото - фото з життя. Люблю фотографувати, коли людина не знає, що її знімають.

- В яких країнах Ви представляли свої світлини?

- Мої персональні виставки пройшли в Угорщині, Румунії, Словаччині, Китаї, Росії.

- Чим відрізняється українська фотографія, скажімо, від європейської?

- Українська фотографія знаходиться на достатньо високому рівні у світі і є набагато кращою, ніж у Європі, де дуже часто зловживають комп’ютерною обробкою. До того ж, не скрізь є люди, які можуть організувати виставки - і свої, і чиїсь. Це тягне за собою дуже багато зобов’язань, а також часових і фінансових витрат.

- А що Ви можете сказати про мистецтво фотографії у Рівному?

- Завдяки виставкам, які проходять у нас, про Рівне знають у багатьох країнах світу, і саме по ньому судять про Україну в цілому. До того ж, до нас приїздять закордонні фотографи: споглядають, спілкуються з людьми, роблять свої висновки. У Рівному досить активне фотографічне життя.

Поради фотолюбителям-початківцям

- Які особливості сьогоднішньої фотографії?

- За радянських часів, за відсутності комп’ютера, фото було більш “живим”, природнім. Тоді фотографією було займатися складніше, доводилося все робити самому - від початку до кінця. Хто пройшов ту школу, той має особливе відчуття й розуміння фотографічного мистецтва. Також багато дає художня школа, бо закони композиції, кольору тощо - подібні.

Цифрові технології теж досить корисні, адже простіше відредагований файл повторити скільки завгодно раз. Але водночас - це сповільнює розвиток. Уявна простота, у свою чергу, є складністю фотографії. Спочатку потрібно побачити сюжет фотографічно, а вже потім - переносити на комп’ютер, який має бути таким самим інструментом, як у художника - пензель. Первинним повинен бути фотосюжет - випадковий, складений чи уявний.

- Що б Ви порадили фотографам-початківцям?

- По-перше, звертати увагу на все, що нас оточує, віднаходити щось цікаве: вдома, на вулиці, на природі. Намагатися вставити сюжет у рамки кадру, спробувати передати настрій, образ, стан людини чи природи.

По-друге, слід не шкодувати кадрів, не зупинятися на першому, адже все щомиті змінюється. А вже потім з усього матеріалу можна вибрати найкраще - особливу мить, яка розкриває суть об’єкта чи явища фотозйомки.

- А як щодо техніки? Вона обов’язково має бути дорогою та професійною?

- Знімати можна будь-чим, адже техніка - це інструмент. Головне - сам фотограф, який цінний тим, що є в його думках, серці, душі. Звісно, чим краща техніка, тим більше можливостей. Це вже якщо людина хоче займатися фотографією більш професійно.

Подорожні нотатки Олександра Харвата

- Ви побували у багатьох країнах світу. Де сподобалося найбільше?

- Безперечно, в Австралії. Я там був найдовше - впродовж трьох місяців. Відвідав Сідней, Мельбурн, Нью Касл. Тож у мене було вдосталь часу пізнати цю дивовижну країну: архітектура вабить своєю простотою, парки доглянуті, безліч чудових квітів, птахів. У центрі здебільшого розташовані офіси. Мешканці переважно мають свої будинки, навколо яких ростуть квіти. Дуже гарний Сідней увечері. Все освітлене, чисте, після святкувань не лишається стільки бруду, скільки у нас. Люди там дуже привітні. Багато російської та української діаспори. Природа, як у казці. У нас вона - інша. Але й ставлення до природи в них і у нас - дуже різне. Одна з моїх улюблених фотографій - “Блакитні гори”. Такими вони стають за рахунок випарів ефірної олії з евкаліптів.

- Кумедні випадки під час подорожей траплялися?

- Так, чимало. В Австралії зустріли негра, який співав українською. Як з’ясувалося, він навчався у Києві. А в Судані був інший випадок. Ми зупинилися у невеличкому містечку Ваді-Хальфа, яке знаходиться на кордоні з Єгиптом, ночували на території їхньої міськради - просто неба, спілкувалися з темношкірими. За той час навчили негра співати “Підмосковні вечори” та кілька українських пісень. Після цієї подорожі з’явилася виставка “Судан: спека, пісок, люди”. Цікаво, що Судан - одна з найбідніших країн світу. У районі Ваді-Хальфи, там, де починається Нубійська пустеля, люди не бачили дощу 20 років! Ніл - надзвичайно брудний, а вони ту воду прямо з річки й п’ють. Але такий парадокс: люди думають, що їхня країна - найкраща. Хоча ті, хто навчався у Європі, не хочуть туди повертатися.

- А які Ваші враження від Китаю, в якому Ви побували під час 28-го конгресу Міжнародної федерації фотомистецтва?

- Нам би так працювати! Спочатку ми приїхали у невеличке провінційне містечко з десятимільйонним населенням. Все було організовано на найвищому рівні, програма - дуже насичена, тож лягали спати пізно. Так от, лягаєш ввечері - ще працюють, прокидаєшся - вже працюють.

У Тибеті були. Окрім прекрасних водоспадів, лісів, гір, вразила велика кількість велосипедистів. Зараз взагалі у багатьох європейських містах велосипед - це громадський транспорт: ти можеш його взяти, поїздити, а потім поставити на спеціальну стоянку.

- І, насамкінець, що Ви збираєтеся показати рівнянам найближчим часом?

- На День міста, 31 серпня, я презентую фотовиставку “Рівне. На межі тисячоліть”. Від виникнення самої ідеї до створення цього проекту минуло п’ять років. Матеріал я збирав у музеях й архівах, у антикварів і знайомих. Загалом на 21 сюжеті поєднані минуле та сьогодення нашого міста: старовинні будівлі та відомі місця Рівного зображені поруч зі своїми сучасними відповідниками. Коли минулого року виставляв свої доробки, вони зацікавили багатьох людей. Тож я переконався у своєму рішенні довести цю справу до кінця.

Незабаром вийде фотоальбом із двох томів. Перший з них - “Рівне. На межі тисячоліть”, другий - “Я люблю своє місто”. Наступний проект - створення фотоальбому “Рівненський край” (робоча назва, - авт.).

Днями їду в Словаччину на конгрес Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), на якому раз на два роки збираються фотографи світу. Там ми оберемо країну, в якій проводитиметься наступний конгрес FIAP.

Також у цьому році в Рівному втретє відбудеться виставка “Фотовернісаж на Покрову”, яку я започаткував. У минулому році в ній взяли участь фотохудожники з 40 країн світу. До другого вересня ми приймаємо роботи. За результатами вернісажу буде видано альбом, який розішлемо усім учасникам. Таким чином про Рівне знову довідаються у світі.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: