Родом із дитинства

Провідна актриса Олена ТКАЧУК:

- У дитинстві в мене було дві мрії - стати вчителем або артисткою. Вони здійснилися: за освітою я - вчитель історії, а за покликом долі - артистка.

Займалася у драмгуртках, спочатку - при Зорянському палаці культури, а потім - у Рівному, ми постійно їздили виступати в райони. Пізніше відвідувала театральну студію в ЗОШ №27, керівником якої був Дмитро Карачун. Студенткою працювала на 10-му каналі. На другому ж курсі інституту я прийшла на прослуховування до театру ляльок і лишилася. Працюю вже третій театральний сезон. Досі пам’ятаю свій перший робочий день, з яким пов’язана кумедна історія. Під час чайної церемонії я помітила, що усі актриси пили чай без цукру, а я на той час на маленьку чашку клала три ложечки цукру з гіркою. Вирішила бути, як усі. Увесь тиждень пила чай без цукру. Потім дізналася, що це не обов’язково, але звичка залишилася донині.

Провідна актриса Ірина ДЗИГАЛЬЧУК:

- Здається, кожна дівчинка у дитинстві мріяла бути акторкою! Я ж - ні. Натомість завжди була активна, наполеглива, хотіла зробити людям свято. Мене яскраво характеризує такий випадок: на новорічному ранку у мами на фабриці я один і той самий віршик розповідала три рази!

Після закінчення Кам’янець-Подільського училища культури їхала до Хмельницького українського музично-драматичного театру. Під час зупинки у Рівному мама встигла побувати у театрі ляльок, де дізналася, що туди потрібна акторка на конкурсній основі. Я й пішла на прослуховування. Прочитала прозу, поему, вірш, байку, зіграла на фортепіано, станцювала. Мені одразу сказали, щоб принесла трудову книжку. Цікаво, що на той час у Хмельницькому мене вже не чекали...

Тож я надзвичайно люблю наш колектив. Дякую Богу за те, що тут працюю.

Майстер сцени Олександр ШИЛО:

- У дитинстві хотів бути космонавтом. Під час навчання у школі займався у театральній студії в ЗОШ №27. А потім поступав у Рівненський інститут культури на режисуру. З першого разу не пройшов, тож мав рік у запасі. Тоді у театрі ляльок звільнилося місце машиніста сцени (хоча я взагалі-то цікавився драмою). Мені неодноразово пропонували, щоб перевівся на актора. Я весь час відмовлявся, казав, що це не моє.

У 1995 році ми святкували 20-річчя з дня створення театру (на той час я вже пропрацював рік). На мене це справило велике враження і я захотів перевестися на актора. Перша моя роль - Їжачок у виставі “Теремок”, режисером якої був Віктор Клімчук з Вітебська (Білорусь). Зараз за сумісництвом працюю помічником режисера, також пишу сценарії до новорічних ранків.

Взагалі, ніколи б не подумав, що стану актором. Батьки спочатку були проти. Але коли я цим захопився, то погодилися.

Заслужена артистка України Алла ЧЕРУХА:

- Я не думала, що буду артисткою саме театру ляльок. Після закінчення Дубенського культосвітнього училища збиралася вступати до Києва чи Львова. Але прочитала в газеті, що оголошується набір у Рівненський театр ляльок, який розпочинав свою роботу. Незважаючи на мій малий зріст (1,52 м), мене все ж таки взяли на роботу. Саме на той час режисер збирався ставити спектакль “Гусеня” і йому була потрібна дівчинка у живому плані, яка б пасла гусенят. Працювати мені справді було нелегко, адже доводилося ставати на котурни - пристосування, на яких пересуваються актори лялькового театру надто малого зросту. Цікаво, що у Рівному я їх знайти не могла, мені їх подарували вже згодом під час гастролей у Києві.

Сюди я прийшла в 19 років і, окрім театру ляльок, більше ніде не працювала. Тут я і з чоловіком познайомилася, і заміж вийшла. Я дуже люблю свою професію й ні на що її б не проміняла. Працюючи з дітьми, відчуваєш себе завжди молодим, забуваєш про свої роки.

Майстер сцени Леся МИКИТЮК:

- Під час навчання у школі я хотіла бути вчителькою. Водночас займалася у драм-гуртку. Коли ж у восьмому класі ми поїхали на огляд, до мене підійшов режисер, який бачив мою гру, і порадив вступати до театрального.

Мама мене підтримала. Я поїхала у Дніпропетровськ на конкурс, подала документи на драмвідділення, а мій викладач порекомендував мені перейти на лялькове. Поступила з першого разу. Спочатку було дуже важко, навіть хотіла забирати документи. Та далі навчання давалося дуже легко.

Після закінчення вузу я отримала чотири запрошення на роботу в театри, одне з них - у Рівненський обласний театр ляльок, в якому працюю вже 19-й рік.

Заслужена артистка України Франческа БАРАБАШ:

- З дитинства хотіла бути актрисою, ходила, співала по лісі, - адже батько був лісником. Закінчила Дніпропетровське театральне училище, відділення - “актор театру ляльок”. У Рівне потрапила за направленням, навіть ще встигла отримати квартиру від театру. У моїй трудовій книжці - лише один запис, адже у театрі я вже 30 років. Ляльковий театр - це моє покликання, іншого мені не треба.

Актор Олексій ЗАВОРОТНІЙ:

- Спочатку хотів бути водієм великих вантажівок. Але потім змінив свою мрію - вирішив, що стану актором, але не ляльковиком. Тож вступив до інституту культури РДГУ. На четвертому курсі прийшов на прослуховування у театр ляльок і залишився тут працювати. І не шкодую про це. Я зрозумів, що це зовсім інше мистецтво. Мені дуже подобається тут працювати - посмішки дітей заряджають тебе енергією та натхненням, а ти натомість даруєш їм радість, любов і тепло.

Актриса Юлія ГОЛЬОНКО:

- До сьомого класу мріяла працювати у міліції, а потім почала займатися у театральному гуртку й мені це сподобалося. В одинадцятому класі після уроків пішла на прослуховування, після чого мене одразу запросили на роботу. Потім вступила до Рівненського інституту культури на заочне відділення. Поки працюю у театрі ляльок, а далі - як Бог дасть. Актриса Олена ПОДОЛЕЦЬ:

- У дитинстві я хотіла бути вихователькою й працювати з дітьми. Але коли виросла, почала цікавитися театром і, зрештою, працюю у театрі, але з дітьми. Так що частково моя дитяча мрія здійснилася.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: