“Мої картини – це діалог минулого з майбутнім”

- Пані Любове, розкажіть трішки про себе - де народилися, навчалися, працювали.

- Народилася я в місті Рівне. У дитинстві на-вчалася в Рівненській дитячій художній школі, яка дала мені дуже багато, і вже там я визначилася, що буду художником. Ще тоді я зрозуміла, що найголовніше в житті кожної людини - обрати заняття за покликанням.

У 1984 році закінчила Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша, потім - Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Після навчання дванадцять років проживала в м. Яремчі Івано-Франківської області, де займалася іконописом, живописом, проектуванням інтер’єрів, ландшафтним дизайном. Мої персональні виставки живопису відбулися у 2005 р. - “У пошуках гармонії” та у 2007 - “Імпровізація. Натхнення. Темперамент”.

- Працючи викладачем, якою Ви бачите сучасну молодь?

- Мені дуже подобається моя робота. І хоча сьогоднішня молодь суттєво відрізняється від нас, та, за моїми спостереженнями, не лише ми її навчаємо, а й вона нас. Молоді люди нині більш вільні, розкуті, аніж свого часу були ми, вони більш прагматичні, зазвичай знають, чого хочуть, і намагаються цього добиватися. До того ж, постійно спілкуючись із молодими, і собі не дозволяєш старіти.

У талановитої матері й діти талановиті. Старша донька, Анна, навчається на психолога. Вона переконана, що мислити треба лише позитивно - тоді ніякі кризи не страшні, і своїх близьких налаштовує на таке світосприйняття.

Сімнадцятирічний син Богдан успадкував любов до живопису, вже й тепер є непоганим художником, неодноразово брав участь у виставках Рівненської Спілки художників, готується вступати на навчання до Львівської академії мистецтв. Любов Валентинівна дуже пишається успіхами сина, вважає його талановитішим від себе, а ще - дуже працелюбним. “Уявляєте, сам зробив у квартирі ремонт”, - посміхаючись, каже вона.

Найменша донечка, п’ятирічна Олеся, - мамина втіха і джерело натхнення.

- Мій девіз - постійне самовдосконалення і любов до життя, до Бога, до України. Про роботи свої говорити не буду, адже вони це роблять самі за себе, ніби ведуть діалог минулого з майбутнім.

А ще пані Люба знаходить час, щоб займатися мистецтвознавчими дослідженнями, має вісім публікацій, присвячених творчості Ніла Хасевича.

- Пані Любове, Ви - щаслива жінка? Про що мрієте?

- Так, я щаслива жінка і матір, просто щаслива людина - бо ж знайшла свою дорогу у житті, займаюся улюбленою справою. Але я добре знаю - зупинятися на досягнутому не можна, адже у сучасному житті зупинка означає крок назад…

А мрію - ви не повірите - організувати спілку вільних художників та якось посприяти у відкритті муніципальної галереї. Розумію, що для цього потрібна суттєва допомога влади міста. Дуже тішить, що сьогодні наші люди вже більше цікавляться творчістю, прагнуть не лише “хліба”, а й - “видовищ”. А в Рівному стільки прекрасних, неординарних та обдарованих людей, яким є що показати, розказати, чому навчити.

На завершення пані Люба побажала читачам натхнення, оптимізму, не зосереджуватися на негараздах, намагатися шукати позитив у всьому, а, головне, - вірити в себе.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: