Мріє про Асканію Нову в Бармаках змієлов

Вперше зіткнувся Ігорчик із плазуном у п’ятилітньому віці неподалік Ялти. Нарушивши засторогу матері, хлопчик упіймав скелясту ящірку, довгенько розглядав її окрас. Правда, прудка “керсеркір” (так по-татарськи звуть зелену мешканку, що вигрівалася на камені) таки випручалася із хлоп’ячих рук, шмигнула в нірку. І тоді, і пізніше думав, чому дорослі з відразою ставляться до таких безпорадних маленьких створінь, що не кусають, а тільки попереджаюче сичать? Вкусити може ведмідь, собака, навіть кіт, але не ящірка. Цікаво, а як поводяться при зустрічі з людиною змії (“гтолан”)?

І захотілося хлопчині з вчительської родини побільше дізнатися про незвичних братів наших менших, котрі мешкають у малопрохідних лісах, на луках, в ярах, екзотичних місцях. Оце майже двадцять літ випускник історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету весь вільний час присвячує вивченню життя плазунів, прививає любов до природи своїм вихованцям - учасникам еколого-історичного гуртка. І “розвантажувальний” кабінет відповідно оформив, куди частенько забігають молодші школярі.

Обставини склалися так, що мав можливість ближче познайомитися з класом безхребетних, до якого входять змії, ящірки, черепахи та інші тварини, що пересуваються плазом, на животі, не лише в Криму, але і в Закарпатті та на Поліссі. Кожну відпустку пан Ігор використовує для “освоєння” нових територій, вважаючи, що людина, прив’язана до місця, не вільна у бажаннях. Педагогу для повного щастя потрібно небагато: роботи і грошей, аби займатись улюбленим подорожуванням. Це для нього святе, бо дозволяє побачити багато цікавого, відкрити нові сторінки у вивченні фауни. Ловив змій у Криму та Калмикії. Звичайну гадюку вполював не лише в Сарненському районі, але і на Черкащині; полоза-жовтобрюха привіз із солончаків біля Бердянська; на гюрзу натрапив, коли “лазив” у горах на Чорноморському узбережжі Туреччини. Навчився працювати з “гачком” (коли йдеться про отруйних гадів), неотруйних ловить руками. Чимало почерпнув корисного з методичної літератури, зокрема, праць Гурджія, Корольова, Кудрявцева, котрі пишуть про плазунів. Дотепер Бог милував: жодного разу змії не вжалили допитливого земляка. Насамперед, тому, що добре вивчив “характери” незвичних істот. Скажімо, свого часу придбав ефу під Скадовськом. Поступово ознайомлювався з її повадками, кілька разів випускав і ловив. Дійшов висновку, що вона першою ніколи не нападає на людину, хіба що необережно наступиш на неї. Під час спостережень за граціозною гостею описував її поведінку, фотографував у різних ситуаціях, а потім відпустив на волю.

Із 10 видів змій в Україні отруйні лише дві: степова і леопардова гадюки. Розповіді про багатометрових полозів (виростають лише до двох метрів), які скручуються колесом і кидаються на людей - вигадка. То істота мирна, неотруйна, хоча може, коли роздратована, вкусити. У нашій місцині з чотирьох видів гадюк лише дві отруйні - степова та мідянка, а вуж і полоз не принесуть неприємностей людині. Прикро, та останнім часом зменшується популяція плазунів у поліських лісах через упереджене ставлення до них, прагнення “розжитись” на шкуру, аби виготовити пояс чи ремінець. Між цим, для цього можна скористатися “кожушком”, “виповзком” - так звуть шкуру, скинуту ними при лінці.

Я поцікавився, чи тримає пан Ігор незвичних підопічних. На думку природолюба, нічого мучити свободолюбивих тварин. Правда, колись він мав степову гадюку та вужа. Тепер у двокімнатній квартирі Омельчуків знайшлося місце для іранської ящірки “еублефата”, а ще прописані тут імператорський скорпіон, що походить із Центральної Африки, кубинські таргани, складчаста жужелиця, що їсть жаб і равликів. Колись шість років спостерігав за самкою павука-птахоїда із Болівії. Не забути б вірного товариша в походах Тедді (посміхається) - помісь сеттера з доберманом.

Отак дізнався, що педагог цікавиться і рідкісними комахами. Ловив чотирисантиметрові тарантули в Криму, але, виявляється, їх “брати”, наполовину менші, зустрічаються в Бармаках і Колоденці. “Наші” тарантули добре почуваються в неволі, звикають до господарів. Їхні укуси не сильніші від укусів оси. А в Любомирці “відкрив” унікального “мармурового жука”.

Зайшла мова про майбутні плани. Мріє чоловік ще раз побувати в багатому фауною Калмицькому степу, на індонезійських островах, де розмаїття плазунів. Самостійно вивчив монгольську мову, теж із далеким прицілом. Хотів би впритул зайнятися вивченням флори і фауни Бармаків, де створено заказник для охорони комах. Це єдина на Західній Україні оаза, де росте “ковила пірчаста”. Варто б розчистити тут річечку Сайгулу. Посадити рідкісні дерева, розвести унікальну живність. І приєднати урочище до відомої Вишневої гори, аби мати поліську Асканію Нову.

Багатий ботанічний заказник, що лежить на північній околиці Волинського лівого плато й відмежовує його від Полісся, характерний унікальною рослинністю, зокрема: півники угорські, ковила волосиста, юринія павутиниста, коров’як фіолетовий, горицвіт, віхалка розлога. Це справжнісінький степ у мініатюрі. А ще - оман мечилистий, перстач білий, маренка запашна, буквиця, добре відомі в медицині. Недарма ж пращури ще в давнину обжили цю місцину. Тут археологи знайшли стоянку первісної людини епохи пізнього палеоліту, два поселення епохи бронзи. Пан Ігор мріє, аби такий імідж мали й Бармаки.

Любов до подорожей рівнянину передалася від дідуся Романа Йосиповича, офіцера, котрий бував у багатьох країнах, цікавився їх флорою та фауною.

У природі все в гармонії, слід не порушувати її. Добре, коли знаходяться такі ентузіасти, як Ігор Омельчук, які не на словах, а на ділі визнають цю гармонію, мріють про примноження природних багатств ріднокраю. Прикро лишень, що їх уже не так багато серед нашого загалу.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: