Один рейс тролейбуса №1

В черговий раз впихаюся у той злощасний тролейбус, притискуючи до вікна і кремезного дядечка з дипломатом, і даму з накладними буклями. Робота є робота, а пішки буде далеко!

“А тут, в Ровно, русские кинотеатры есть?”

Неподалік від мене із поважним виглядом сидить молодий хлопчина. Такий привабливий, модний, весь аж вилискує. То нічого, що біля нього стоїть вагітна жінка, і її округлий животик у хлоп-ця ледь на носі не лежить...

О, ця здатність чоловіків не зважати на ситуацію в громадському транспорті! Вони поважно проходять у тролейбус (маршрутку тощо), займають єдине вільне місце, і, з відчуттям власної значущості, починають вкотре, у 1458 раз вивчати пейзажі за вікном. До слова, особливо цікаво їхати маршрутним таксі №35 в бік мікрорайону Північний десь о годині 17.30. Саме тоді робочий люд повертається з роботи, із РЗВА. Повна маршрутка чоловіків, усі між собою перемовляються, роблять такий серйозний та заклопотаний вигляд, і “в упор”, просто “в упор” нікого не помічають! Звісно, не всі, але більшість таки точно!

Та повернімося до нашого "мачо". Всю дорогу, скільки ми їхали, він постійно розмовляв по мобільному телефону. І хлопець елегантний, і телефон. Хм! Мабуть, дві іномарки саме у автомайстерню здав, потрібно думати. Ну, так от. Ось так, хизуючись російською мовою, про щось голосно розмовляючи, він врешті випалює: “А тут, в Ровно, русские кинотеатры есть? А то в Донецке, я точно знаю, есть!” Тролейбус весь так і поліг зі сміху.

Хліб таки краще їсти розмоченим!

Але ми знову відійшли від теми. І не дивно, адже шлях тролейбуса №1 доволі довгий. Скільки всього побачиш, скільки всього почуєш! Ось буквально поруч мене два сусідніх місця зайняли бабусі. Швидше всього, знайомі, адже одразу почали щось обговорювати. Призадумавшись, одна й каже:

- Знаєш, Марто, я ось згадала, що дуже люблю саме черствий хліб.

- Та що ти кажеш! Чому? - запитала подруга.

- Його добре їсти, коли розмочиш трошки у водичці. Тоді він стає таким смачним, навіть жувати не потрібно.

- А, добре, коли той хліб є. Я, приміром, хліба вже 3 дні в роті не мала...

Ще довго про щось шепотілися бабусі. Я вже й не прислухалася. Наскільки мене вразив їхній діалог! Про що говорили ці бабці, ці жінки! Варто тільки замислитися. Часто мені доводиться бувати на пошті, кілька разів доводилося бачити пенсійні відомості. Лише кілька пенсій більше 1000-1500 гривень. А, здебільшого, до тисячі, а то й менше. Це просто сором бачити таких бідних пенсіонерів, слухати їхні такі розмови! Страшно стає за себе в майбутньому! Адже, вже ж напевне, ці жінки в минулому були видатними спеціалістами одного із рівненських (а, може, і не рівненського, то вже не має значення) заводів, і мріяли про щасливе майбутнє. Але, як кажуть, кому на пенсії кругосвітнє турне, а кому - хліб черствий...

Просто в капці одягаєш теплі шкарпетки

Роздумуючи над такими філософськими темами, я поволі опустила очі додолу. І тут, на підтвердження моїм думкам, бачу таку картину. Серед модних чобітків і кремезних 44-45 чоловічих черевиків помічаю Дещо. На ногах у жінки (було видно кінчик спідниці) китайські літні капці, а з них виглядає пара в’язаних шкарпеток! І тут мене осінило - так ось у чому відмінність між літом та зимою! Просто зимою у капці потрібно одягати теплі шкарпетки. І сміх, і гріх!

Тож, дорогі рівняни, шановні земляки, одягайтеся тепліше (краще, все таки, у зимові чобітки!) та будьте здорові!

А я що цікаве побачу - обов’язково напишу. Будьте пильні, можливо, я нині поруч вас!

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: