Засмучує інше - вивчення історії цієї війни майже припинилося. "Професійні історики" слідкують за черговими вказівками влади і легко змінюють свої погляди. Ті, що писали про мільйони ненавчених беззбройних бійців Червоної армії, яких тупі генерали кидали на смерть, починають згадувати про героїчні вчинки, тисячі прекрасних танків Т-34 та КВ, десятки тисяч штурмовиків та винищувачів, які отримала та сама армія від нашої промисловості та навіть той факт, що СРСР мав менше населення, ніж нацистський блок, куди входили ще й Італія, Румунія, Фінляндія, Угорщина, Словаччина та Хорватія...
Вирішальні битви тієї війни проходили саме на території України, але величезна кількість серйозних видань про Дубенську танкову битву 1941, прикордонні битви Південно-Західного фронту, оборону Дніпра і загибель цього фронту у вересні 1941, битву за Крим, за Харків, штурм німців на Дніпрі та визволення Києва восени 43-го, останню велику наступальну операцію під Житомиром та ще десятки важливих подій ВВв виходять не у нас, а в Росії. На підставі розсекречених архівів вони створили величезний і, до речі, дуже цікавий пласт наукових праць про війну в Україні. Навіщо це їм? Для того, щоб політики та суспільство не повторювали помилок минулого, вони повинні бути вивчені. На жаль, наша політична еліта цього поки що не розуміє...
Інші матеріали читайте у Ракурсі житейському.
Партнери 