Пологи під “Амурські хвилі”

Останній був оригінальним чоловіком з прекрасним слухом і віртуозно грав на цьому інструменті. До того ж Костя запевняв, що від такого музичного вступу в життя дитина повинна вийти з абсолютним музичним слухом.

Через півтора року Віра так само, у ванні під Костин баян, легко і безболісно народила другого хлопчика.

А потім вона раптом розлучилася з чоловіком і вийшла заміж за Михайла. Костя залишив квартиру молодим і, завербувавшись у якійсь гастрольний ансамбль, став роз’їжджати з ним по всьому світу.

Не пройшло й року, як у Віри знову почав рости животик. Почувши про домашні пологи, Михайло жахнувся. Він - син і онук лікарів, жодного разу в житті не з’їв немитого яблука. Віра, зі свого боку, і чути не хотіла про пологові будинки і вимагала ванни та чоловіка.

Зійшлися на тому, що народжуватиме у пологовому, з лікарем поряд, але максимально природно: окрема палата, чоловік поруч і Боже борони стимуляцій, наркозів і тим більше “кесаревого”. Тоді вже з’явилися експериментальні пологові будинки, де можна було “по блату” про такі речі домовитися.

Усе відразу пішло не так. У незвичній обстановці Віра ніяк не могла розродитися. Періодично підходив лікар:

- Може знеболювальне? Що, знову ні? Не можу дивитися на твої страждання…

І знову відходив. Михайло був поруч, слухав Вірині стогони і знемагав від безпорадності.

- Ну навіщо, навіщо я покинула Костю, - стогнала Віра між переймами. - Він би зараз зіграв на баяні, і усе б пройшло. А ти... ти навіть на губній гармошці не можеш...

Немає для чоловіка гіршої образи, ніж коли жінка порівнює його зі своїм “колишнім”. Але немає для нього і кращого стимулу. Мишко підійшов до телефону, що стояв у палаті, за три дзвіника добрався до теперішньої Костиної подруги, дізнався, що той на гастролях у Куала-Лумпурі, і записав телефон готелю. Дзвінок туди мабуть коштував божевільних грошей.

У Малайзії була глибока ніч. Піднятий з ліжка Костя, ніяк не міг уторопати, кому і навіщо він повинен грати на баяні. Але слова “Віра народжує” збудили у ньому, якщо не мозок, то умовні рефлекси. І він взяв інструмент. Михайло підніс до Віриного вуха слухавку, й звідтіля полилися божественні звуки “Амурських хвиль”.

- Ну, нарешті! - сказала Віра, відкинулася на спинку ліжка і напружила потрібні м’язи.

- Ну, нарешті, - подумало дитинча у Віри всередині і полізло до виходу. Підійшов лікар, переконався, що все добре, й відійшов, дивуючись чудацтвам психіки породіль.

Але ідилія тривала недовго. Телефонний зв’язок із Куала-Лумпуром перервався і більше не відновлювався. Дитина застрягла.

- Час стимулювати, - зауважив лікар.

- Не треба, будь ласка, не треба, - просила Віра. - Я можу сама, я обов’язково хочу народити сама. Міша, ти ж чоловік, зроби що-небудь!

- Ще півгодини, - попередив лікар, - потім нікого слухати не буду. Мені під суд не хочеться.

- Потерпи, - крикнув Михайло, вибігаючи з палати.

От скажіть, де о десятій годині вечора можна знайти баяніста? Чоловік кинувся на таксі до найближчого ресторану, де, як йому здалося, грала жива музика. Вона була, але у виконанні рок-групи. Міша секунду подумав, чи не зійде іоніка за баян, потім поїхав у центр міста, заглянув до одиного шинку, другого...

- Господи! - вигукнув Михайло, - якщо ти є, нехай я зараз почую звуки баяна.

Потім спустився у підземний перехід - там стояв літній, дещо нетверезий чолов’яга з баяном.

- Діду, - закричав Мишко, - ти мені потрібен. Підемо зі мною, потім усе поясню.

Дідок спробував заперечити, але Михайло, закинув на одне плече баян, іншою рукою вже тягнув його до машини.

- Пляшку хоча б поставиш? - поцікавився баяніст.

- Ящик поставлю, - пообіцяв майбутній тато, - тільки пішли скоріше.

Михайло, де за гроші, де грізним поглядом прорвався крізь кордон санітарок, з очманілим дідком на буксирі ввірвався до палати, де вже бігали лікарі й анестезіологи. Хтось намагався поставити Вірі крапельницю, вона слабко відбивалася.

- Стійте! - закричав Міша. - Ви обіцяли мені півгодини, п’ять хвилин у мене ще є.

Він посадив діда на стілець, розвернув у куток, поклав на коліна баян і сказав:

- Грай! І не підглядай, а то ще знепритомнієш. Дивися на інструмент.

- Що грати?

- А що завгодно, хоч “Амурські хвилі”.

- Дурдом на виїзді, - констатував лікар. - Чого тільки не робили, а от на баяні ще жодного разу не грали. Тільки п’ять хвилин. Послухаємо “концерт на робочому місті”.

Дідок заграв.

- Боже мій, - простонала Віра, - як же він жахливо фальшивить. Просто неможливо слухати.

І народила… Тільки от що дивно, у двох старших Віриних дітей музичний слух “так собі”, а от молодшенький - обдарований музикант. Грає, правда, не на баяні, а на гобої. Цікаво, що буде коли він одружиться…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: