Я особисто - матеріалістка з матеріалісток, абсолютно не вірю ні в яку містику: чортів, відьом та потойбічне життя. Якщо і є душа, то у порівнянні з нашим земним гріховним життям - це ніщо. Бо їй, одній малесенькій грамулі не потрібно ані взуватися, ані одягатися, ані буряки сапати. Лишень безтурботно пурхати в раю, звичайно, якщо потрапить туди, або кипіти у смолі, якщо поселиться в пеклі. Там хоч і муки безкінечні, зате тепло. Не те що минулої зими в Алчевську було.
Гроза… Ну чому саме сьогодні, саме зараз, коли я одна? Невже природа не розуміє, що я так боюся блискавки і грому… Ні, так більше не можна, не можна ходити безперестанку по кімнаті і кусати нігті, ще п’ять хвилин такого страху та переживання - і я втрачу свідомість…
Саме до цієї знаменної дати було приурочено конкурс, який так полюбився нашим читачам. Відповідно до його умов, усі бажаючі могли на адресу редакції надсилати розповіді про цікаві моменти із власного життя, із життя своїх друзів.
А я знаю історію про Дядю Ваню! Це випадкова пригода, в яку мені випало потрапити. Активної участі я в ній не брала, а залишилася так, хроністом. І, все ж, говорити про те, хто я така, як я там опинилася і як мене звуть, не хочеться. Якщо цій історії пощастить видертися на сторінку вашої газети - а вона була б дуже вдячна, вона б дозволила себе навіть порізати - перепрошую, скористалась би послугами пластичного хірурга.
Якби мені хтось розповів про це, то я, можливо би, й не повірив, але так було. І хоча відтоді минуло вже більше двадцяти років, я ще й досі при нагоді розповідаю знайомим цю історію.
Дякую Вам за дуже хорошу і цікаву газету. Бажаю Вашому колективу здоров’я, творчої наснаги, багато цікавих і хороших подій та інформації, щоб із кожним номером “Рівне-Ракурс” ставав ще цікавішим. Почувши про конкурс у газеті, мій чоловік сказав: “Напиши й ти про те, як гостей приймала”.
З першого по восьмий клас я навчався у рівненській школі №11. Оцінки мої були не вищими семи балів. Після восьмого класу вирішив перейти у 18-ту школу. Так і зробив. Мої батьки забрали документи з 11-ї школи і занесли їх директору 18-ї.
»Я голосував за комуністів!!! Виходь за мене заміж!»
Насамперед, сумна інформація до Вашого відома: я вдова. Півтора року тому після важкої хвороби помер мій чоловік Володя, 1952 року народження, - напрочуд добра і порядна людина. Отож, біль моєї непоправної втрати не передати словами. Але життя триває, і своїми анекдотичними історія примушує інколи сміятися крізь сльози.
Все село знало, що до Мусія на свіжину приїжджала міліція Дід Мусій з Одаркою здивувалися, коли побачили, що біля їхньої хати зупинився легковик, з нього вийшли двоє чоловіків у міліцейській формі й попрямували на їхнє подвір’я.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється